Про проект

Don’t forget! Kharkiv – мультимедійна освітня платформа пам’яті про Другу світову війну. Вона покликана, на прикладі міста Харкова, представити політику та культуру пам`яті про Другу світову війну в Україні в її динаміці. Платформа створює додаткові можливості для науковців, освітян, учнів та студентів  що досліджують, вивчають чи цікавляться культурою пам’яті про Другу світову війну, включаючи сучасну політики пам’яті та актуальні меморіальні практики.

Наша мета – зібрати на одній платформі інформацію про нині існуючі та вже зниклі меморіали, пам’ятники, інші об’єкти, присвячені пам’яті про Другу світову війну і окремі події пов’язані з нею. Зокрема, харківські пам’ятники присвячені героїзму радянських воїнів, трагедії польських офіцерів та інших жертв радянського тоталітаризму, трагедії єврейського народу – Голокосту, українському визвольному рухові – Українській повстанській армії тощо. Така «важка» тема, як Друга світова війна, звичайно, привертала та привертає увагу науковців, державної та місцевої влади, громадськості, учнів та студентів,  тож ми намагатимемося доступно висвітлювати різні точки зору, практики вшанування героїв-воїнів та жертв, що трансформуються з часом та змінами влади.

Пам’ять про Другу світову війну в Україні та Харкові

Меморіалізація подій війни, що відобразилась, зокрема, у встановленні меморіалів та пам’ятників невід’ємно пов’язана із превалюючим, «офіційним» поглядом на саму війну. 

Для радянської історіографії було характерне використання терміну «Велика вітчизняна війна радянського народу 1941-1945 рр.» для означення подій радянсько-німецької війни. Згідно з таким підходом, перемога у війні була здобута завдяки єдності комуністичної партії та радянського народу. У  пострадянському наративі концепт «Великої вітчизняної війни (1941-1945 рр.)» продовжував дуже довгий час використовуватися, зі зміненими акцентами у бік вшанування подвигу «звичайних людей», а не партії. Водночас термін «Друга світова війна» використовувався паралельно. Зокрема, у підручниках зазначалося, що на першому її етапі з вересня 1939 по червень 1941 рр. СРСР виступав агресором. Після Революції гідності, термін «Велика вітчизняна війна» повністю зникає з підручників, офіційної риторики на державному рівні, законодавчих актів. Закон «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років» (2015 р.) встановив поруч з Днем Перемоги 9 травня, День пам’яті та примирення, який відзначається щороку 8 травня. Змінюється символіка та риторика вшанування. 

Пам’ятники радянського періоду, переважно присвячені героїзму та вшануванню пам’яті  радянських воїнів-переможців та радянських громадян – жертв окупантів, що цілком вписувалося у концепт «Великої вітчизняної війни». Більшість з них з’являється у 1960-1980-х рр. Найбільш знакові для Харкова це меморіальний комплекс Слави (1977 р.) та пам’ятник воїну-Визволителю (1981 р.). Пам’ятники радянським воїнам часто споруджувались у знакових місцях, пов’язаних з визволенням міста чи захоронення радянських воїнів. Поруч з пам’ятниками часто знаходяться об’єкти топоніміки, також присвячені подіям війни (наприклад вул. Харківських дивізій, 23 серпня тощо).

У Харкові в 1990-ті рр. з’являються нові пам’ятники, присвячені військовим командирам та простим бійцям. Зокрема були встановлені пам’ятник маршалу Жукову (на проспекті названому його ім’ям) та пам’ятник Харківським студбатівцям – студентам-добровольцям Харківського університету тощо. На зміну традиційним практикам вшанування героїв війн приходять більш сучасні, наприклад мурали. Великі об’єкти вуличного мистецтва стали невід’ємною частиною міського простору. Деякі з них присвячені  героям війни-харків’янам, зокрема льотчиці Валентині Гризодубовій. З’являються і незвичайні пам’ятники, такі як тваринам, що загинули та вижили під час окупації.  

Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр., в Україні, а саме в Галичині та на Волині з’являються перші пам’ятники бійцям Української повстанської армії. У 1992 р. пам’ятний знак УПА був встановлений у Харкові, що було скоріше винятком для Східних регіонів України. 

Демократизація суспільно-політичного життя у період Перебудови та здобуття Україною незалежності відкрила нові можливості для увічнення пам’яті перш за все жертв війни. Така тема як Голокост – трагедія єврейського народу, переважно замовчувалася у період СРСР. Тож на місцях масових розстрілів євреїв пам’ятники якщо і з’являлися (як у Бабиному Яру в 1976 р.), то містили згадки про «радянських громадян – жертв німецько-фашистських загарбників»  без згадки, що це були саме євреї. У незалежній Україні побудова пам’ятників жертвам Голокосту залишається перш за все ініційованою громадськими організаціями. У Харкові найбільш значимі «місця пам’яті» про Голокост – Дробицький Яр та місце єврейського гетто були позначені на початку 1990-х рр. 

Інша трагедія – вбивство польських офіцерів, взятих у полон на початку Другої світової війни – у вересні 1939 р., та розстріляних у квітні-травні 1940 р. у тому числі й у Харкові, також знайшла своє відображення у міському просторі. Вшанування жертв радянського тоталітаризму відбувалося та відбувається на державному рівні за участі високопосадовців України та Польщі. У 2000 р. було відкрито українсько-польський меморіал на місці захоронення жертв, а у 2008 р. пам’ятна таблиця на будівлі, де відбувалися розстріли. 

Отже, у міському просторі Харкова відображені пам’ятники різних історичних періодів, присвячені багатьом аспектам історії Другої світової війни. Платформа Don’t forget! Kharkiv збирає та аналізує їхню історію та значення для сьогодення.

Сподіваємось, що нинішнім і майбутнім дослідникам даної теми стануть корисними матеріали, зібрані на сайті проекту, Вони можуть бути використані науковцями, учнями та студентами, туристами, що цікавляться історією та пам’яттю про Другу світову війну.

Як виникла ідея та стала можливою реалізація проекту?

18-20 жовтня 2019 р. у Мінську (Республіка Білорусь) відбувся Перший міжнародний історичний хакатон #Hack4history. Формат хакатону, більш звичний для працівників IT-сфери, передбачає участь команд у  своєрідному марафоні, в якому вони, інтенсивно працюючи, створюють чи доопрацьовують певний продукт